Ранункулюс – квітка родини жовтцеві. Налічується понад 600 видів ранункулюса, батьківщиною вважається Мала Азія, а зустрічається рослина в зонах з помірним і холодним кліматом. З латини назву можна перекласти як «маленька жаба» (від rana – «жаба» і зменшувального суфікса) – така «земноводна» назва з'явилася завдяки Плінію, вченому Стародавнього Риму, і пов'язана з любов'ю більшості жовтцевих до болотистих місць. В Англію квітку завезли в шістнадцятому столітті з Туреччини і, як усі новинки, вона швидко завоювала симпатії садівників – особливо приваблювала здатність довго зберігати вигляд у вазі. У XIX столітті популярність повільно пішла на спад, імовірно через пересиченість садівників розмаїттям нових рослин, а у XX столітті ранункулюс знову почав активно культивуватися в садах.
Походження квітки, як і в багатьох рослин, оповите легендами. За італійським переказом, ранункулюси створив Ісус із маленьких зірочок і подарував матері. За слов'янським переказом, вони виросли з монет, які в розпачі розкидала дочка купця, коли батько відмовився видати її заміж за небагатого нареченого. Це саме легенди, а не задокументовані факти.
Ранункулюс азіатський
Своєрідний зовнішній вигляд ранункулюса часто спантеличує тих, хто бачить цю рослину вперше. На початку цвітіння бутони дуже схожі на маленькі півонії, є й певна схожість із трояндами, а після розпускання квітки нагадують маки – флористи часто використовують такі бутони у весільних букетах. У квітникарстві найбільшою популярністю користуються два сорти: перський (бутони сильно нагадують троянди) і африканський (на побіжний погляд його легко сплутати з півонією).
Ці квіти висаджують на клумбах, використовують для прикраси балконів, вирощують у вазонах на підвіконнях. Махрові суцвіття мають різні кольори й відтінки, за винятком блакитного й синього, а їхній розмір сягає десяти сантиметрів у діаметрі. Висота рослин різних сортів помітно різниться – від 20 см у низькорослих сортів до 80 см у високих. Стебла потужні, з розсіченим листям, а підземна частина – бульба, зовні схожа на гусячу лапу. Сік рослини отруйний, тому варто захистити від нього маленьких дітей і домашніх тварин. Цвітіння триває з кінця весни до кінця літа.
Особливості вирощування
Ранункулюси болісно переносять пересадки, тому без потреби турбувати їх до осені не варто – коренева система дуже чутлива. Щоб не нашкодити рослинам, як добрива застосовують склади з низькою концентрацією, бажано на основі біогумусу. При вирощуванні в саду бульби викопують, не чекаючи перших заморозків, а про зимівлю варто подбати одразу, як тільки зів'яне листя.
Ранункулюси з появою бутонів затіняють – це помітно збільшує тривалість цвітіння. Рослини різних сортів, посаджені в один вазон, утворюють гарний букет. Зів'ялі бутони слід прибирати – це покращує вигляд і прискорює розпускання інших квітів. Також у цей час варто провести підживлення сполуками калію та вапном.
Посадка та догляд у саду
Підготовка місця для посадки
Ділянку для клумби обирають у півтіні дерев чи чагарників, у частині саду, що добре провітрюється, але без протягів. На добре освітленому місці ранункулюс теж почуватиметься непогано, проте цвітіння буде коротшим, а забарвлення – блідішим. Бульби рослини чутливі до надлишку вологи: перезволоження може призвести до їхнього загнивання, тому ґрунт має добре дренуватися.
Оптимальне рішення – влаштувати піщану подушку, тобто вибрати землю й засипати її піском і ґрунтом. Якщо ґрунтові води залягають глибоко, а ґрунт має хороші дренуючі властивості, можна обмежитися підсипанням піску в лунки чи борозни при посадці. Ґрунт для квітника потрібен поживний, легкий і нейтральний – добре підійде суміш компостної землі з річковим піском і чорноземом. При великому вмісті торфу кислотність компенсують внесенням крейди, а в суглинисті ґрунти додають хвою, вермикуліт, пісок, торф та інші розпушувачі. Перед посадкою вносять перегній і перекопують ділянку – свіжий гній вносити не можна, бо він може спалити коріння. Ранункулюси садять лише тоді, коли остаточно встановиться плюсова температура.
Вирощування з насіння
Насіннєвий спосіб розмноження застосовують рідко – насіннєвий матеріал ранункулюса не відрізняється високою схожістю. Для пророщування насіння збирають із перших відцвілих бутонів: їм дістається максимум поживних речовин, запасених у бульбі. Насінню дають дозріти прямо на стеблі, обгорнувши марлею, щоб вміст не обсипався на землю.
Для посадки використовують низькі скриньки чи інші зручні ємності. На дно насипають керамзит або гравій для відведення зайвої води, а як ґрунт беруть суміш піску, компосту й чорнозему – легку, родючу й таку, що добре відводить вологу. Сіють насіння в десятих числах лютого: субстрат у ящиках попередньо добре проливають, насіння рівномірно розподіляють по поверхні й присипають вологим піском шаром 1–2 см. Для засипки небажано використовувати торф'яні суміші – вони злежуються й підсихають з утворенням кірки, що ускладнює проростання. Ємності накривають поліетиленом і ставлять в освітлене місце; оптимальна температура для пророщування – близько 16°C. За потреби ґрунт зволожують із пульверизатора.
Перші паростки мають з'явитися за 15–20 днів, після чого поліетилен знімають. З появою справжніх листочків проводять пікірування – за допомогою пінцета молоді рослини пересаджують в індивідуальні стаканчики. Коли встановиться стабільна тепла погода, рослини висаджують на вулицю; протягом літа висаджена квітка формуватиме бульбу й накопичуватиме поживні речовини, а квітучий ранункулюс садівник побачить лише наступного року. Тому насіннєвий спосіб не підходить тим, хто хоче швидкого результату.
Посадка бульб у відкритий ґрунт
На початку травня, коли земля відтане й мине загроза нічних заморозків, можна висаджувати ранункулюс. Перед посадкою бульби готують: замочують у слабкому розчині марганцівки на кілька годин для зволоження й знезараження. Лунки роблять на відстані 10–15 см одна від одної, а бульби заглиблюють на 6–7 см. Якщо є ризик похолодання, клумбу вкривають лапником чи соломою.
Догляд за рослинами в саду
Ранункулюси потребують регулярного зволоження ґрунту, однак неякісний дренаж чи надто рясний полив можуть спровокувати загнивання підземної частини: рослина починає скидати бутони, а на листі з'являються осередки плісняви. У такому разі полив скорочують і розпушують ґрунт на клумбі.
Сильний і красивий ранункулюс можна отримати лише за повноцінного живлення: догляд потребує не тільки поливу, а й своєчасного внесення добрив, адже через велику зелену масу рослині потрібно чимало органіки. Підживлення проводять двічі на місяць комплексними добривами, а під час цвітіння додатково вносять солі калію або золу. Ранункулюси схильні до зараження кліщем і попелицею: за перших ознак шкідників проводять обробку спеціальними препаратами, а для профілактики практикують превентивне обприскування.
Посадка та догляд у домашніх умовах
Посадка
У вазон рідко садять один ранункулюс – зазвичай посадку проводять групами по сім штук, щоб під час цвітіння вони утворювали композиції. Тому потрібна ємність великого розміру; якщо дренажних отворів у ній немає, їх варто зробити самостійно. На дно кладуть керамзит, зверху насипають підготовлений субстрат – ґрунт готують із компостної землі та розпушувача. Цибулини перед посадкою на дві-три години замочують у розчині перманганату калію. На відміну від посадки в саду, бульби не заглиблюють повністю, а лишають верхівку стирчати над поверхнею.
Спочатку ранункулюс у горщику тримають у приміщенні з температурою не вище 12°C – так імітують природні умови весняної висадки в ґрунт; зазвичай для цього підходить балкон.
Догляд за рослинами в домашніх умовах
З появою перших паростків ранункулюс у горщику переносять у приміщення з температурою близько 20°C. Оптимальна температура з моменту появи бутонів – від 18 до 20°C: у такому режимі тривалість цвітіння буде максимальною. Вазон розміщують на освітленому місці, але так, щоб частину дня рослина була в тіні – при надто тривалому перебуванні на сонці вона не встигатиме поповнювати запаси води з ґрунту. Коли встановиться тепла погода, ранункулюс за можливості виносять на балкон.
Рослина у горщику дуже обмежена в отриманні поживних речовин, тому раз на тиждень при поливі у воду додають органічні добрива. Після в'янення рослини полив припиняють.
Догляд після цвітіння
Викопування та зберігання
Коли листя зів'яло, наземну частину зрізають і дбайливо, щоб не пошкодити кореневище, викопують ранункулюс. Догляд за бульбами взимку полягає в захисті від морозів і високої вологості. У теплих регіонах при якісному утепленні клумби рослина має шанс перезимувати і просто на клумбі, однак щоб не ризикувати, бульби краще зберігати за плюсової температури – підійде утеплений балкон, підвал або нижня полиця холодильника.
Перед закладанням на зберігання бульби обробляють дезінфікувальним розчином і просушують у тіні три доби. Щоб цибулини не пересихали, їх можна загорнути в папір або укласти в тирсу – а от поліетиленові пакети для зберігання використовувати не можна: без провітрювання волога, що виділяється, зіпсує посівний матеріал. 
Домашній ранункулюс після цвітіння
Підготувати до зимівлі ранункулюс у горщику набагато простіше, ніж рослини, що ростуть на клумбі: досить обрізати зів'яле листя й перенести рослину в прохолодне місце, а після періоду спокою вона знову випустить зелень. У цього способу є кілька нюансів: земля у вазоні за сезон сильно виснажується, тож її варто замінити свіжим, поживнішим ґрунтом, а бульба за сезон дає близько шести діток, які під час пересадки можна відокремити й посадити як самостійні рослини.
Вилучені із землі бульби дезінфікують і після цього садять. Можна й просто просушити бульби та залишити на зберігання, а висадити ранункулюс уже навесні – при зберіганні бульб важливо підтримувати температуру близько 5°C. Більше ви можете дізнатися у розділі сайту «Кімнатні рослини».